Стелла Інгрід Гольдшлаг (Stella Ingrid Goldschlag) – колабораціоністка єврейського походження, співпрацювала з гестапо, допомагаючи виявляти євреїв, які ховалися від відправки до концтаборів. Спочатку робила це, щоб врятувати своїх родичів від Освенціма, проте продовжила співпрацю й після їхнього знищення. Доведено її провину в загибелі щонайменше 600 євреїв, за іншими даними – 3000.
Стелла Народилася в Берліні 10 липня 1922 року в родині композитора Герхарда Гольдшлага і співачки Тоні Лермер. Батько був німецьким євреєм, мати була єврейкою з Австро-Угорщини. Після закінчення школи (вже після приходу до влади нацистів) здобула освіту дизайнера модного одягу. Незадовго до початку війни вийшла заміж за музиканта єврейського походження Манфреда Кюблера, з яким виступала в одному ансамблі ще в шкільні роки. Працювала разом із ним на примусових роботах на фабриці в Берліні. Приблизно у 1942 році, коли почалися великі депортації євреїв до таборів смерті, їй вдалося зачаїтися завдяки “арійській” зовнішності – вона була блондинкою з блакитними очима.
Незважаючи на це, її заарештували на початку 1943 року. Після невдалої спроби втечі, щоб врятувати своїх батьків від депортації, вона погодилася співпрацювати з нацистами. За дорученням гестапо вона, видаючи себе за нелегала, прочісувала Берлін у пошуках євреїв, які видавали себе за “неєвреїв” (так звані «занурені», нім. Untergetauchter). Виявивши їх, вона пропонувала їм “допомогу”, після чого повідомляла про це в гестапо. Дані про кількість її жертв коливаються між 600 і 3000. Усе це на тлі лише кількох колишніх знайомих, яких вона зуміла врятувати. Так, вона попередила про облаву свого колишнього педіатра Фрітца Готтшалька і його дружину, а також нелегала на ім’я Роберт Цайлер.
Стелла виявилася прекрасною мисливицею. Спочатку вона обійшла всіх знайомих, видаючи всіх підряд – дітей, старих, жінок. У їхніх будинках вона збирала записники з адресами родичів і фотоальбоми. Вона навіть не гребувала відвідувати єврейські похорони, де запам’ятовувала всіх, хто прийшов оплакувати близьких. Євреї прозвали Стеллу “Білява отрута”.
Її співпраця давала тимчасовий захист її батькам і її чоловікові, але вже того самого року Манфреда доставили до Освенцима. Її батьків 23 лютого 1944 року поселили в гетто Терезін (Терезієнштадт), а через сім місяців їх депортували в Освенцим, де відразу після прибуття відправили в газову камеру. Проте, навіть після цього Стелла не припиняла співпрацю аж до березня 1945 року, коли з Берліна в гетто Терезин вирушив останній поїзд із депортованими євреями. За кожного вистеженого єврея вона отримувала винагороду в 300 рейхсмарок.
Тоді ж у березні 1945 року вагітна (імовірно, від одного з заарештованих за її інформацією євреїв Хейно Мейсля) Стелла покинула Берлін і кінець війни перечекала в Лібенвальді. Там же вона народила дівчинку, яку назвала Івонн. Після закінчення війни спробувала сховатися, але в грудні 1945 року її заарештували після доносу, коли вона необережно порівняла МДБ з гестапо. На допитах Кюблер спробувала виставити себе невинною, тому на початку 1946 року її доправили в Єврейську громаду Берліна, де її впізнали як пособницю нацистів і заарештували радянські спецслужби. Спочатку її утримували в поліцейській в’язниці на Александерплац, а потім перевели в Радянську військову адміністрацію. У червні 1946 року радянський військовий трибунал засудив Стеллу за пособництво гестапо на 10 років трудових таборів. Обвинувачення наполягало на 3000 жертвах, але довести змогли тільки 600. Вона відбувала покарання в колишньому концентраційному, а на той момент “спеціальному” таборі Заксенгаузен.
Після звільнення повернулася до Західного Берліна, де знову була засуджена до десятирічного терміну, проте не відбувала його через раніше відбуте покарання. Вона розшукала свою доньку, яку удочерила єврейська сім’я, але та не побажала спілкуватися з матір’ю, коли дізналася її біографію (вона стала медсестрою і 1967 року іммігрувала до Ізраїлю).
Кюблер навернулася в християнство і стала відкритою антисеміткою. Крім Манфреда Кюблера вона ще чотири рази виходила заміж.
Нікого вона особливо не цікавила, поки її не знайшов колишній однокласник Петер Вайденрайх. Він уникнув відправки в табори смерті, бо вчасно переїхав з сім’єю до США де став відомим журналістом Пітером Вайденом. Пітер узяв у Стелли три інтерв’ю, на основі яких у 1992 році видав книжку. У 1993 році книжку переклали німецькою мовою, а ще через рік Стелли Гольдшлаг не стало – вона померла у віці 72-х років, потонувши в озері Моосвайєре у Фрайбурзі-Ландвассері за нез’ясованих обставин. Імовірно, вона наклала на себе руки. Так закінчила життя жінка, яка згубила тисячі людей, але сама прожила довге і цілком благополучне життя.