Марі Лафарж: отруйниця миш’яком

Марі-Фортюне Каппель, у шлюбі Лафарж (Marie-Fortunée Capelle-Lafarge) – фігурантка гучного судового процесу у Франції: звинувачувалася й була засуджена за отруєння миш’яком власного чоловіка 1840 року. Хід її процесу вперше висвітлювали щоденні газети. Марі Лафарж уперше у світовій судовій практиці засудили на підставі прямих експертних даних, отриманих методами судової токсикології.

Шлюб із Шарлем Лафаржем

Марі Каппель (народилася 15 січня 1816) була дочкою артилерійського офіцера. Згодом вона стверджувала, що її бабуся була шляхетного походження, зводячи свій рід до Карла Великого. Батько Марі загинув на полюванні, коли їй було 12 років. Після смерті матері 18-річну Марі Каппель прийняла тітка – дружина директора Банку Франції. Опікуни піклувалися про неї, відправивши в пансіон шляхетних дівчат. Марі відчувала бажання стати нарівні з доньками шляхетних аристократів, проте її посаг був незначним і не задовольняв її амбіцій. До 23-річного віку вона так і не вийшла заміж, після чого родичі звернулися до шлюбного посередника. Єдиним кандидатом виявився 29-річний Шарль Лафарж (Charles Pouch-Lafarge), син мирового судді з Віжуа.

Батько Шарля Лафаржа в 1817 р. купив колишній картезіанський монастир в Ле-Гландьє поблизу Корреза, побудований ще в XIII ст. Монастир перетворили на маєток, де влаштували ливарну майстерню, що остаточно розорилася в 1839 р. Для Шарля Лафаржа вигідний шлюб був єдиним виходом з фінансової скрути. Шлюбному агенту Лафарж відрекомендувався як фабрикант-сталеливарник зі статком у 200 тис. франків. Його грубі манери не сподобалися Марі Каппель, проте наявність “родового замку” вирішила питання про шлюб. Через чотири дні знайомства оголосили про заручини, шлюб було укладено 10 серпня 1839 р.

Підозри

Марі Лафарж прибула в Ле-Гландьє 13 серпня 1839 р. Розчарування було велике – “замок” виявився похмурим напівзруйнованим монастирем, сирим, в якому кишіли щури. Родичі Лафаржа були звичайними селянами, а замість багатства виявилися величезні борги. Марі Лафарж замкнулася у своїй кімнаті й погрожувала накласти на себе руки (отруїтися миш’яком), якщо Шарль Лафарж не погодиться розірвати шлюб. Лафарж запропонував компроміс – поки не налагодяться його справи, він не вимагатиме від Марі виконання подружніх обов’язків.

Листи Марі подругам і родичам не містили розчарування, ба більше, Марі писала для Шарля рекомендаційні листи до Парижа і доклала певних зусиль, щоб кредитувати підприємство чоловіка. У грудні 1839 р. Шарль Лафарж зібрався до Парижа, напередодні поїздки Марі відписала йому в заповіті всі свої кошти (90 тис. франків), з умовою, що він зробить те ж саме для неї. Заповіт написали, проте маєток Ле-Гландьє відійшов матері Лафаржа, про що Марі не поставили до відома.

У Парижі Шарль отримав від Марі солодкий пиріг, від якого Лафарж занедужав. Оскільки симптоми шлункового розладу були звичайними на той час, він не звернувся до лікаря, а пиріг викинув, вважаючи, що той зіпсувався дорогою. Позичивши грошей, Шарль Лафарж повернувся в Ле-Гландьє ще хворим. Марі виходжувала його. Симптоми хвороби посилилися, проте сімейний лікар Бардон вирішив, що це холера. Так само ніхто нічого не запідозрив, коли Марі взяла у Бардона рецепт на миш’як, необхідний, за її словами, для знищення щурів.

Хвороба Лафаржа посилювалася, тому родичі організували цілодобове чергування біля нього. Марі лікувала його гуміарабіком, який, за її словами, вживала і сама. Викликаний для консультації доктор Массена підтвердив діагноз Бардона і прописав засоби від холери.

Далека родичка Лафаржа – Анна Брюн запідозрила Марі, коли помітила в неї малахітову скриньку з білим порошком. Порошок давав білі пластівці в питті Лафаржа, він мали пекучий смак. Марі стверджувала, що це побілка, що обсипалася зі стелі, але Анна почала стежити за нею і зберігати залишки їжі та напоїв, які та приносила Лафаржу.

Звинувачення і початок слідства

Анна Брюн на початку січня 1840 р. розповіла рідним Лафаржа про свої підозри і благала Лафаржа не приймати нічого від дружини в їжу. Підозри посилилися, коли садівник Лафаржів розповів, що Марі знову відправила його по миш’як від щурів. Марі, однак, показала їм отруйну пасту від щурів, чим тимчасово відвела підозри. Проте уже 12 січня 1840 р. Анна виявила білий осад на дні склянки з солодкою водою, яку Марі давала Лафаржу. Викликаний 13 січня доктор Леспінас діагностував отруєння, і Шарль Лафарж помер через кілька годин.

Марі здавалася абсолютно спокійною і незабаром після смерті чоловіка попрямувала до нотаріуса із заповітом. Одночасно брат Лафаржа звернувся в поліцію. Судовий виконавець Моран прибув у Ле-Гландьє 15 січня, Анна Брюн пред’явила йому залишки їжі, а також звернула увагу на те, що паста від щурів була абсолютно нешкідливою. Моран також з’ясував, що Марі Лафарж купувала миш’як і в грудні 1839 р., перед тим як відправити солодкий пиріг у Париж. Спілкуючись із лікарями Лафаржа, Моран запропонував провести тест на миш’як, що вже застосовувався тоді в Парижі. Доктор Леспінас, соромлячись свого невігластва, негайно погодився з судовим виконавцем. Незважаючи на відсутність досвіду, перед похоронами труп Лафаржа дали на розтин, а його нутрощі дослідили на саморобному апараті Марша, який показав наявність отрути.

Також провели дослідження отруйної пасти від щурів, яка взагалі не містила миш’яку, і була насправді сумішшю борошна і соди, замішаної на воді. Доктор Леспінас також досліджував “гуміарабік” зі скриньки Марі Лафарж, який виявився миш’яком. Марі Лафарж негайно заарештували і доправили до в’язниці в Брів. На той час історія Марі Лафарж просочилася в газети, тому захищати її зголосилася ціла адвокатська колегія у складі чотирьох осіб, зокрема Теодор Бак (майбутній мер Ліможа).

Суд

Ще до початку судового процесу почався скандал у пресі: опублікували відомості, що Марі Лафарж, яка гостювала в будинку віконтеси де Лето, викрала її коштовності (це сталося ще до її заміжжя). Проти Марі було висунуто звинувачення, але віконт визнав його сміховинним, і справу закрили. Однак під час обшуку в Ле-Гландьє коштовності знайшли, на що Марі заявила, що їх віддала сама віконтеса, яку шантажував таємний коханець. На той час симпатії публіки були вже цілком на боці Марі Лафарж, проте суд засудив Марі до дворічного ув’язнення за крадіжку.

Процес у справі Шарля Лафаржа відкрився 3 вересня 1840 р. як справа загальноєвропейської значущості – були присутні кореспонденти з безлічі країн Європи та світу. Адвокат – метр Пайє будував захист, виходячи з невігластва лікарів, які робили розтин і пробу Марша, і наполіг, щоб експертом у суді виступив знаменитий хімік і токсиколог – Матьє-Жозеф Орфіла. Суддя, однак, визнав, що це буде зайвим. Викликані в якості експертів до зали суду місцеві аптекарі не зуміли виявити миш’яку на пробі Марша, що проводилася публічно. Оскільки процес був відкритим, публіка голосно висловлювала обурення і вимагала виправдання підсудної.

Прокурор наполіг на ексгумації Лафаржа, але аптекарі знову не змогли виявити слідів миш’яку. Тоді прокурор зажадав провести аналіз залишків їжі, якою годували Лафаржа, і, нарешті, аптекарі заявили, що “цього миш’яку вистачило б, щоб отруїти десяток людей”. У зв’язку з тим, що виникло протиріччя, прокурор таки наполіг на виклику Орфіла, і адвокати не перешкоджали йому, упевнені в своїй правоті.

Орфіла зажадав, щоб його експерименти проводили точно на тій самій техніці і в тих самих умовах, у яких їх робили місцеві аптекарі. Пробу Марша Орфіла робив у будівлі суду, але за зачиненими дверима і під охороною. Він виявив миш’як у всіх зразках тіла Лафаржа, а також в їжі та напоях. Він також категорично заявив, що миш’як не міг проникнути в останки з довкілля (це твердження було похитнуте тільки в 1950-ті рр. на процесі Марі Бенар). Орфіла також заявив, що аптекарі, не маючи досвіду поводження з апаратом Марша, зробили низку помилок в інтерпретації результатів – насправді тести давали однозначний результат.

Адвокат Пайє, який сам наполягав на виклику Орфіла, спробував затягнути процес, викликав давнього його супротивника – Франсуа-Венсана Распая, але той зміг дістатися до зали суду тільки через 4 години після вироку.

Вирок

19 вересня 1840 р. Марі Лафарж була засуджена до довічної каторги. Того ж дня її відправили в Монпельє відбувати покарання. Оскільки суспільний резонанс був дуже сильний, король Луї-Філіп I замінив каторжні роботи довічним ув’язненням. У в’язниці Марі Лафарж написала книжку спогадів (Heures de prison), опубліковану вже в 1841 р. У 1852 р. невиліковно хвору на туберкульоз Марі Лафарж амністував Наполеон III, її звільнили, і вона переїхала до Усси, де й померла 7 листопада того ж року, до кінця заявляючи про свою невинність.

Суспільний резонанс

Справа Лафарж розколола французьке суспільство. Затятою прихильницею невинуватості Лафарж була Жорж Санд, яка піддала вирок суду нищівній критиці в листуванні з Еженом Делакруа (Марі Лафарж була пристрасною прихильницею творчості Жорж Санд). Прихильником невинуватості Лафарж був і хімік Распай, який навіть писав памфлети, спрямовані проти методів Орфіла. Упередження проти точних наук у тогочасному суспільстві змушувало багатьох вважати, що аргументи, представлені на суді, були непереконливими.

У відповідь на цькування Орфіла провів у паризькій Медичній академії курс публічних лекцій, де роз’яснював основи токсикології та методики проби Марша, поклавши тим самим початок розвитку судової токсикології як точної науки. Справу Лафарж жваво обговорювали в усіх світських салонах Парижа.