Швидка навігація
У 1923 році французький хірург російського походження Серій Воронов (або на французький лад Серж Воронов) на Міжнародному конгресі хірургів у Лондоні зробив сенсаційну доповідь. Лікар займався експериментами з трансплантації залоз, які, за його твердженнями, давали потужний омолоджуючий ефект. Воронов показав провідним хірургам світу фотографії, як виглядали прооперовані пацієнти до і після операції. По фотографіях виглядало, що впродовж чотирьох-двадцяти місяців після лікування відмічалося значне поліпшення їхнього фізичних можливостей, здоров’я та зовнішності. Воронов стверджував, що омолодив близько 40 чоловіків старших за 60 років.
Сергій Самуїл Воронов (Samuel Serge Voronoff) народився у 1866 році в єврейській родині в селі Шехман, в Росії. У віці 18 років, після закінчення школи, Воронов залишив Росію і поїхав вивчати медицину до Парижа. Там він познайомився з відомим французьким хірургом Алексісом Каррелем, який отримав Нобелівську премію з медицини за новаторську техніку зшивання судин. Під керівництвом Карреля Воронов вивчив техніку трансплантації і захопився можливостями трансплантації від тварини до людини, яка, на його думку, могла б повернути молодість і навіть вилікувати хвороби за допомогою перенесення гормонів.
У 1889 році Воронов почав працювати з фізіологом-експериментатором Шарлем-Едуардом Браун-Секаром, який також цікавився омолоджуючою дією гормонів тварин. Браун-Секар проводив експерименти на собі, вводячи під шкіру екстракти подрібнених яєчок собаки і морської свинки. Однак ці експерименти не дали бажаних результатів, і Воронов переконався, що пересадка тканин дасть більш стійкий ефект, ніж прості ін’єкції.
У 1896 році Воронов переїхав до Єгипту, де активно цікавився євнухами, вивчаючи те, як відсутність яєчок впливає на них як фізіологічно, так і психологічно. Воронов зазначив, що євнухи часто страждали ожирінням, мали широкий таз і неміцні м’язи, їхні рухи були мляві. Після 14 років роботи і досліджень в єгипетському госпіталі, в 1910 році Воронов повернувся до Франції, щоб продовжити свої експерименти на тваринах, пересаджуючи органи і тканини між різними видами тварин. Згодом Воронов почав пересаджувати органи тварин пацієнтам-людям. В одному зі своїх перших експериментів на людях в 1913 році, Воронов імплантував щитовидну залозу шимпанзе 14-річному французькому хлопчику, що хворів на ідіотизм. Через кілька місяців Воронов стверджував, що у хлопця значно покращилися розумові здібності, а також прийшли в норму колір шкіри, вага та зріст.
Під час Першої світової війни Воронов активно займався пересадкою кісток з використанням матеріалу від ампутованих кінцівок солдат. В одному з експериментів він пересадив кістку шимпанзе пораненому французькому солдату, і ця операція наштовхнула лікаря на думку про пересадку мавпячого яєчка людині. Воронов вважав, що яєчка відіграють не тільки роль статевого органу, але й впливають на кістковий, м’язовий, нервовий та психологічний розвиток людини. У період з 1917 по 1926 рік Воронов перевіряв свою теорію на тваринах, зробивши понад 500 пересадок на баранах, козах, вівцях, конях і биках. За його спостереженнями, старі тварини, яким пересаджували яєчка молодих тварин, відновлювали втрачену енергію.
Робота з трансплантації чоловікам “мавпячих залоз”
12 червня 1920 року Воронов провів першу пересадку яєчка 74-річному чоловікові. Лікар розрізав яєчко мавпи на смужки шириною в кілька сантиметрів і товщиною в пару міліметрів. Потім Воронов прикріпив тканину яєчка до мошонки пацієнта. Тонкість зразків дозволила чужорідній тканині повністю зростися з тканинами людини. Воронов стверджував, що його процедура не тільки повертала молодість і бадьорість, але і виліковувала старечий маразм і покращувала пам’ять. Також він припускав, що трансплантація може бути корисною для людей з певними психічними захворюваннями, такими як шизофренія.
На Міжнародному конгресі хірургів у Лондоні в 1923 році Воронов вразив присутніх своїм, здавалося б, революційним рішенням проблеми старіння. Лікування за методом Воронова стало надзвичайно популярним, і багато мільйонерів відразу записалися на процедуру. Невдовзі аж 45 хірургів почали використовувати методику Воронькова в різних країнах, таких як США, Італія, Росія, Бразилія, Чилі та Індія. У період з 1920 по 1940 рік під ніж лягли близько 2 000 осіб, з них 500 – тільки у Франції.
Щоб впоратися з приголомшливим зростанням попиту, Воронов відкрив мавпячу ферму на віллі, яку він купив у італійській Рів’єрі, і доручив колишньому доглядачеві циркових тварин доглядати за приматами. Вілла також була обладнана невеликою лікарнею, де можна було робити трансплантації.
Операції на жінках
Воронов не обмежувався операціями на чоловіках. Він також пересаджував яєчники мавп жінкам з надією повернути їм молодість. Доктор розповідав, що провів трансплантацію 48-річній бразильській жінці, і через чотири місяці після операції вона схудла на 16 кілограмів, її м’язи стали сильними, а шкіра набула еластичності і блиску. Через два роки, коли Воронов зустрівся з нею, вона виглядала як молода 35-річна жінка, стверджував він.
Воронов також спробував зворотний експеримент, пересадивши яєчник жінки мавпі, а потім спробував запліднити її людською спермою, але це не спрацювало. Публікація цього експерименту в книзі письменника Фелісьєна Шамсо в 1929 році ще більше підвищила популярність Воронова.
Успіх дозволив Воронову вести розкішний спосіб життя. Зупиняючись у Парижі, Воронов займав весь перший поверх одного з найдорожчих паризьких готелів, оточений свитою з шоферів, камердинерів, особистих секретарів і двох коханок.
Опала
Воронов старанно приховував інформацію про справжні наслідки трансплантацій. Тим не менше, його кар’єра різко обірвалася, коли він був змушений припинити свої експерименти під тиском наукового співтовариства, яке поставило під сумнів результати його операцій.
Воронов припинив практику під тиском скептицизму науковців і зміни настрою публіки. Незабаром стало відомо, що його операції не досягали обіцяних результатів.
У книзі “Афера мавпячих залоз” Девід Хемільтон, досвідчений трансплантаційний хірург, доводить, що тканина тварин відторгається людським організмом. У кращому випадку ця операція залишить шрам, споглядаючи який, пацієнт може повірити, що трансплантація спрацювала. З цього випливає, що у пацієнтів, які пройшли операцію і хвалили Воронова, покращився стан внаслідок ефекту плацебо.
Робота Воронова частково ґрунтувалася на тому, що яєчка є такими самими залозами, як і щитоподібна залоза або наднирники. Воронов вірив, що в майбутньому вчені відкриють речовину, яку виробляють яєчка, що в результаті зробить процес трансплантації непотрібним.
Незабаром стало відомо, що речовина, яку виробляють яєчка, є тестостероном. Воронов очікував, що це нове відкриття підтвердить його теорії – тестостерон введуть тваринам і вони стануть молодшими, сильнішими й активнішими. Такі дослідження відбулися, але зі зворотнім результатом – його теорії були визнані помилковими. Крім розвитку другорядних сексуальних характеристик, тестостерон нічого більше не зробив і не подовжив термін життя, як сподівався Воронов. У 1940-х роках світило британської хірургії доктор Кеннет Вокер затаврував метод Воронова: “він не кращий, ніж методи відьом і чаклунів”.
Воронов помер у 1951 році. Оскільки він втратив репутацію авторитетного вченого, некрологи з’явилися лише в кількох газетах, і навіть вони поводилися так, ніби завжди кепкували з переконань Воронова. Газета Нью-Йорк таймс, яка свого часу була його прихильником, спотворила правопис його прізвища і заявила, що “далеко не всі сприймали його висловлювання всерйоз”.
Спадщина і репутація
У 1990-х роках погана репутація Воронова пом’якшилася. У листопаді 1991 року один із найстаріших журналів у світі “Скальпель” (The Lancet) запросив перегляд архівів Воронова і заявив, що “Рада з медичних досліджень повинна фінансувати подальше вивчення мавпячих залоз”. До 1994 року з’явилися запити на повне вибачення від медичного товариства за заперечення досягнень Воронова. У 1998 році карколомна популярність Віагри сприяла спогадам про експерименти Воронова.
У 1999 році професор Мельбурнського університету Р. Шорт висловив припущення, що вірус СНІДу, відкритий у 1980-х роках, був внесений у людське населення експериментами Воронова з пересадки мавпячих органів людям.
До 2003 року газети зробили легендарними факти дослідження Воронова 1920-х років. У 2005 році в деяких виданнях досліди Воронова були відзначені як основа для сучасної медичної стратегії боротьби зі старістю.
Журналістка Тетяна Батенєва на сторінках газети “Ізвєстія” висловила припущення, що саме Воронов, можливо, став прототипом персонажа повісті Михайла Булгакова “Собаче серце” (1925) – професора Преображенського, який пересадив собаці гіпофіз людини і той під впливом гормонів видозмінився в чоловіка.
Читайте також про видалення зубів і внутрішніх органів: як доктор Генрі Коттон лікував душевнохворих.
Джерело: en.wikipedia.org