Найдовший автобусний маршрут Лондон-Калькутта: 50 днів у дорозі (1957-1978)

З 1957 до 1978 року між Британією та Індією курсували численні автобусні маршрути. Першим був The Indiaman, маршрут з Лондона до Калькутти, який відкрили 15 квітня 1957 року. Щонайменше 32 інших оператори здійснювали рейси, в тому числі “Альберт Тревел”, який виконував 15 рейсів з Лондона до Індії в обидва боки. В 1970-х роках наземні маршрути були ускладнені політичними заворушеннями на Близькому Сході, а в 1979 іранська революція і війна в Афганістані поклали край цим перевезенням.

Посадка пасажирів на автобус Лондон-Калькутта-Лондон
Посадка пасажирів на автобус Лондон-Калькутта-Лондон

Автобусне сполучення з Лондона до Калькутти вважається найдовшим автобусним маршрутом у світі. Цей маршрут також відомий як Маршрут хіпі (Hippie Route). Поїздка була більше схожа на екскурсію, ніж просто подорож. Дорогою пасажири мали достатньо часу, щоб відвідати основні туристичні напрямки, включаючи Банарас і Тадж-Махал на березі Ямуни. Також проводилися екскурсії в Тегерані, Зальцбурзі, Кабулі, Стамбулі та Відні.

The Indiaman

Першим автобусним рейсом між Великою Британією та Індією став The Indiaman, яким керувала лондонська компанія Garrow-Fisher Tours. 15 квітня 1957 року автобус відправився з лондонського автовокзалу Вікторія і 2 серпня повернувся, подолавши 32 000 км подорожі до Калькутти.

Реклама автобусного рейсу Лондон-Калькутта-Лондон з зображенням карти маршруту
Реклама автобусного рейсу Лондон-Калькутта-Лондон з зображенням карти маршруту

Подорож, яку висвітлювала газета The New York Times, була насичена подіями: водій Освальд-Джозеф Гарроу-Фішер згадував, що дорога проходила над урвищами біля гори Арарат на кордоні між Туреччиною та Радянським Союзом та грунтові дороги в Індії з безліччю велосипедистів. В Ірані, щоб проїхати по пустельному піску, вони підкладали дошки під колеса автобуса. На зворотному шляху пандемія грипу 1957-1958 років призвела до закриття кордону між Пакистаном і Іраном. Автобусу довелося їхати від кордону до міста Карачі, маючи намір там потрапити на корабель. Але, досягнувши порту, вони дізналися, що сухопутний кордон знову відкрито, і тому повернулися назад, подолавши лишніх 1900 км. До британського посольства в Тегерані дійшли чутки, що пасажирів убили в дорозі. Згодом співробітники посольства настільки втішилися, що всі пасажири прибули до Лондона неушкодженими, що влаштували коктейльну вечірку на їхню честь.

Автобус A 1948 AEC Regal III, який обслуговував рейс The Indiaman Лондон-Калькутта-Лондон

The Indiaman був автобусом AEC Regal III 1948 року. Для цієї подорожі Гарроу-Фішер відремонтував і переробив 33-місний автобус, який вже мав 160 000 км на одометрі. У трансконтинентальній комплектації він міг перевозити 24 пасажири плюс багаж. За першу подорож Гарроу-Фішер взяв 85 фунтів стерлінгів за проїзд в Індію і 65 фунтів стерлінгів назад. 20 пасажирів доїхали до Індії, але тільки 7 були достатньо сміливими, щоб повернутися назад автобусом. Під час подорожі пасажири спали в готелях або в наметах. Один з пасажирів, Пітер Мосс, написав звіт про подорож, який згодом опублікували у вигляді книги під назвою “The Indiaman – коли все було добре на суші і на морі” (The Indiaman – When the Going was Good by Land and Sea). Загалом The Indiaman здійснив ще чотири рейси.

Albert

Автобус під назвою “Альберт” експлуатувався компанією Albert Travel з травня 1968 р. Підприємство належало австралійцю Енді Стюарту, який придбав у місцевої влади двоповерховий автобус Albion Motors CS Venturer 1947 року випуску. Раніше автобус працював у Сіднеї під номером 2004. Стюарту вдалося знизити ціну з 1000 австралійських доларів до 400, оскільки автобус не міг розвивати швидкість вище 51 км/год і мав велику вм’ятину в задній частині. Він обладнав його двоярусними ліжками для 14 пасажирів, додатковими паливними баками і запасом питної води. Також було опалення на нижньому поверсі, радіо і касетний програвач, салон для читання і їдальня, кухня з газовою плитою і раковиною.

Реклама маршруту “Альберта” з фотографіями інтер’єру автобуса

Стартувавши в Австралії (автобус переправили кораблем до Індії), Стюарт перевіз 13 пасажирів під час першої поїздки до Лондона. З 1968 до 1975 він здійснив ще 14 рейсів в обидва кінці, але потім політична нестабільність в Ірані змусила його відмовитися від подальших перевезень. Типовий маршрут пролягав від автовокзалу Вікторія у Лондоні через Бельгію, Західну Німеччину, Австрію, Югославію, Болгарію, Туреччину, Іран, Афганістан, Західний Пакистан до Індії, де автобус робив зупинки у Нью-Делі, Агрі, Аллахабаді, Банарі та Калькутті. До 1970 року автобус курсував від Калькутти до Сіднею. Згодом автобус курсував до Калькутти, звідки пасажири могли перелетіти через Бірму до Бангкока (Таїланд), продовжити подорож потягом через Малайзію до Сінгапуру, звідки корабель доставляв їх до Перта або Сіднея, Австралія. Автобус часто зупинявся на шляху, щоб дозволити пасажирам відвідати визначні місця та місцеві магазини. У перші роки квиток в один бік коштував 85 фунтів стерлінгів. На початку 1970-х років він зріс до 125 фунтів стерлінгів, не враховуючи вартість харчування. Поїздка через Сінгапур до Австралії коштувала ще 125 фунтів. Поїздка рекламувалася як “найдовший автобусний маршрут у світі” і “ваш повноцінний дім під час подорожі”.

Автобус Albion Motors CS Venturer, який Енді Стюарт використав для організації поїздок з Сіднею до Лондона, і з Лондона до Калькутти

Після останньої подорожі до Лондона Стюарт залишив автобус там і повернувся до Австралії. В 2001 році після виходу на пенсію він повернувся до Великобританії і розшукав автобус “Альберт”, який знаходився у Брайтоні. У 2009 році він придбав і відремонтував його, щоб здійснити зворотну подорож суходолом до Австралії. Він зібрав кошти, продаючи акції по 250 фунтів стерлінгів кожна, причому власники десяти і більше акцій отримували право на місце в автобусі. Подорож була завершена в 2012 році, і автобус залишився в Австралії, щоб приймати участь у автомобільних виставках.

Інші оператори

Протягом десяти років після відкриття The Indiaman щонайменше 32 оператори організували автобусні рейси між Великою Британією та Індією. Серед них були Waltzing Matilda, Topdeck Travel, Asian Greyhound від Swagman Tour, Tentrek Expeditions, King Kong, Crazy Bus, Penn Overland і No Sweat Overland Tours. Транспортні засоби варіювалися від двоповерхових автобусів до переобладнаних пожежних машин. Зазвичай поїздка займала 20 днів в один бік. У Penn Travel був маршрут “Марко Поло Тур”, який пролягав з Лондона до Катманду за 72 дні. Деякі компанії також організовували готелі на маршруті і допомагали пасажирам з візами.

Автобус компанії Topdeck Travel
Автобус компанії Topdeck Travel

Мандрівники, що прямували на схід, як правило, були шукачами пригод з Європи, тоді як пасажири, що прямували на захід, часто були економічними мігрантами з Пенджабу. Оператори стверджували, що культурні відмінності та труднощі на прикордонних переходах робили поїздки в західному напрямку більш клопіткими, і брали за це додаткові 20 фунтів стерлінгів. Принаймні один водій наполягав на тому, щоб при поїздках з Індії потрібно було мати при собі зброю. Закриття кордону між Афганістаном і Пакистаном у 1978 році призвело до того, що частину поїздки доводилося здійснювати літаком, а після Іранської революції у 1979 році і початку радянсько-афганської війни наземні маршрути стали повністю непридатними.

Автобус The Indiaman в дорозі
Автобус The Indiaman в дорозі

Відродження маршруту Британія – Індія

У 2020 році індійський туристичний оператор Adventures Overland, натхненний Маршрутом хіпі, оголосив, що відкриє новий автобусний маршрут з Делі до Лондона у травні 2021 року. Цей маршрут мав пролягати через 18 країн, включаючи М’янму, Таїланд, Лаос, Китай, Росію та Бельгію. 70-денна поїздка в один бік на відстань 20 000 км оцінювалася в 18 000 доларів. Автобус перевозив би 20 пасажирів. У березні 2021 року компанія оголосила, що запуск перенесено на квітень 2022 року. Згодом його знову перенесли на квітень 2023 року. Вони здійснили три рейси поспіль у зворотному напрямку, щоб довести життєздатність маршруту.

Джерело: en.wikipedia.org

Читайте також:

Храм Карні Мата в Індії: храм святих щурів (відео)
Професія, якій не позаздриш: люди, що пірнають у каналізаційні стоки (Індія)
Божественне багно: як в Індії створюють скульптури богів з болота