Як австралійці боролися з нашестям опунції, яку самі ж привезли

Опунція – це загальна назва, яка відноситься до ряду великих видів кактусів родини Cactaceae, що є ендеміками Америки. Це чагарникова рослина, вкрита колючками, виростає до семи метрів заввишки, і при нагоді швидко колонізує будь-які землі з піщаним ґрунтом.

Опунція вважається інвазивним видом у більшості частин світу, але губернатор Філіп у Порт-Джексон не знав цього, коли наприкінці 18-го століття дозволив завезти опунцію до британських колоній в Австралії.

Жива огорожа з опунції на території маєтку в Грейсмері, Квінсленд, бл. 1872 року.
Жива огорожа з опунції на території маєтку в Грейсмері, Квінсленд, бл. 1872 року.

Опунція сама по собі не має користі, але комаха червець (Dactylopius coccus), яка живиться цією рослиною, колись була критично важливою для фарбувальної промисловості. З цих комах виготовляють кармін — барвник червоно-пурпурного кольору, що використовується до сьогодні, зокрема, як харчовий барвник (Е120). Цей барвник використовували аборигени Північної та Центральної Америки, а в 16 сторіччі його відкрили іспанські конкістадори. Іспанія швидко встановила монополію на розповсюдження барвника в Європі. Протягом колоніального періоду він став другим за вартістю предметом експорту Мексики після срібла.

Британія захотіла отримати свою частку пирога, і наприкінці 18 століття ботанік Джозеф Бенкс запропонував заснувати промисловість з виробництва кохінеального барвника в субтропічній колонії Новий Південний Уельс.

Перша партія рослин опунції (швидше за все Opuntia monacantha) прибула до Австралії в 1788 році, а потім з’явилися інші види, і до 1840 року в Парраматте, Новий Південний Уельс, існувала процвітаюча плантація, яка до 1843 року поширилася на Квінсленд.

Зарості дуже високої опунції в Гелідоні, Квінсленд, 1911 р.
Зарості дуже високої опунції в Гелідоні, Квінсленд, 1911 р.

Насіння опунції поширюється переважно тваринами та птахами, які харчуються її плодами. Міцне, вкрите оболонкою насіння проходить неушкодженим через їх травну систему, і потім проростає на новому місці. Сегменти рослин також легко відокремлюються від материнської рослини тваринами, вітром або повеневими водами і переносяться в інше місце. Вважається, що повінь 1893 року поширила насіння і частини рослин на нові територій. Поселенці також забирали рослини до своїх володінь у Квінсленді та Новому Південному Уельсі, щоб використовувати їх як живопліт та корм під час посухи, внаслідок чого бур’ян поширився по всій країні, знищивши мільйони гектарів сільськогосподарських угідь.

До 1880-х років опунція настільки сильно засмітила сільськогосподарські угіддя, що фермери почали залишати свої землі. У 1886 році уряд Нового Південного Уельсу прийняв Закон про знищення опунції, який зобов’язував людей знищувати опунції на своїх ділянках. У 1901 і 1924 роках прийняли ще кілька законів, але жоден з них не зміг зупинити просування опунції. У 1901 році уряд Квінсленду запропонував винагороду в 5000 фунтів стерлінгів тому, хто зможе розробити ефективну систему знищення кактусів. У 1907 році винагороду подвоїли.

Люди намагалися спалювати рослини, викопувати їх та чавити катками, запряженими кіньми та биками, але жоден з цих методів не спрацював. Також використовували хімічні речовини, такі як п’ятиокис миш’яку, надзвичайно токсичну сполуку, яка була дорогою і небезпечною в експлуатації та зберіганні. Попит на миш’як зріс, що призвело до створення нової галузі – видобутку миш’яку в Квінсленді в Джіббенбарі.

Маєток в Австралії, повністю зарослий опунцією, 1920-ті роки

У 1926 році Квінслендська земельна комісія з опунції повідомила, що було продано 31 100 банок п’ятиокису миш’яку і 27 950 банок поліпшеної отрути Роберта (яка складалася з суміші 80 відсотків сірчаної кислоти і 20 відсотків п’ятиокису миш’яку). Але опунція продовжувала поширюватися, поки не заполонила 240 000 кв. км землі – територію, еквівалентну розміру Британії.

У 1912 році уряд Квінсленду створив Комісію з вивчення опунції, до складу якої увійшла група біологів. Вони вирушили до Північної та Південної Америки, де опунція є корінним видом, з метою вивчення природного ворога цих кактусів та дослідження можливості його використання для контролю росту опунції у Квінсленді.

Опунція висотою понад 7 метрів на хребті Гоганго, Центральний Квінсленд

Комісія ідентифікувала кілька видів комах і грибкових захворювань, які знищували опунцію. У 1914 році комісія привезла кілька перспективних видів комах додому. Подальші випробування з цими біологічними агентами зупинили у 1914 році з початком Першої світової війни. Після закінчення війни, в 1920 році, уряди Співдружності, Квінсленда і Нового Південного Уельсу створили Раду з опунції Співдружності (Commonwealth Prickly-Pear Board, CPPB) для проведення подальших досліджень біологічних засобів контролю.

Рада визначила моль Cactoblastis cactorum найбільш ефективним засобом контролю. Самка молі відкладає яйця на рослинах опунції. Після того, як з яєць вилуплюються личинки, вони прогризають подушечку кактуса, щоб дістатися до їстівної середини. Там вони живляться м’якими тканинами, поки повністю не виїдять кактусову подушечку зсередини. За один день одна гусениця може з’їсти цілу подушечку. Рослина гине, коли певна кількість листків буде пошкоджена.

Cactoblastis cactorum
Cactoblastis cactorum

У 1925 році з Аргентини імпортували близько 3000 яєць молі Cactoblastis cactorum. Їх відправили на дві селекційні та карантинні станції – Дослідницьку станцію Алана Флетчера в Брісбені, та Експериментальну станцію опунцій, де їх вирощували. Протягом року на цих станціях виробили 10 мільйонів яєць, які розповсюдили в уражених районах. З 1927 по 1931 рік виробили ще 2,2 мільярда яєць.

Контрольна ділянка опунції до того, як туди запустили Cactoblastis cactorum
Ця ж ділянка через деякий час після обробки Cactoblastis cactorum. Опунція повністю знищена.

Біологічний експеримент по боротьбі з бур’янами виявився надзвичайно успішним. До 1932 року міль знищила більшість первісних густих насаджень опунції, і майже 7 мільйонів гектарів раніше зараженої землі стали доступними для сільського господарства. Відродилися селища, що стали пусткою в 1920-х роках. У Бунарзі, невеликому поселенні на захід від Далбі, жителі побудували “Меморіальну залу Кактобластіса” в честь молі. У місті Далбі, штат Квінсленд, також встановлено пам’ятник молі Cactoblastis cactorum, що нагадує про знищення опунції в цьому регіоні.

Після успіху Cactoblastis cactorum у боротьбі з опунцією в Австралії, комаху також завезли в інші країни, де опунція була проблемою. Коли моль потрапила в Карибський басейн, це переросло в нову проблему. Окрім опунції, вона почала знищувати інші види кактусів, і зараз вважається основною загрозою для популяції кактусів у Мексиці та США.

Зараз дослідники пропонують завозити паразитичну осу для стримування поширення молі Cactoblastis cactorum в США. Ці оси, що походять з Південної Америки, відкладають свої яйця в личинки Cactoblastis і виїдають їх зсередини. Але викликає занепокоєння, що сама оса може стати проблемою, паразитуючи не тільки на Cactoblastis, але й на інших місцевих гусеницях та личинках комах.

Читайте також про гімпі-Гімпі: рослину, яка може завдавати болю місяцями.