"Повисіти на канаті за два пенси": як в Лондоні допомагали бездомним в 19-20 сторіччях - Cubik

“Повисіти на канаті за два пенси”: як в Лондоні допомагали бездомним в 19-20 сторіччях

Вподобайте нашу сторінку Фейсбук,
щоб бачити наші нові дописи у своїй стрічці: Фейсбук
ми у Телеграм: Telegram

У вікторіанську епоху безпритульні створили значну проблему для лондонців – індустріалізація була однією з причин значного їх приросту. Частково проблема полягала ще й у тому, що для залізниці треба було знести кілька мікрорайонів. Це призвело до зменшення кількості будинків, викликало скупчення людей в інших районах та збільшило орендну плату. Крім того, робітники з інших міст з’їжджалися до Лондона у пошуках роботи. Вони заробляли на життя, але одночасно створювали ще більший попит на житло та спричиняли подальше зростання орендної плати, що унеможливлювало житло для бідніших верств.

Applicants for Admission to a Casual Ward by Luke Fildes (“Безхатченки чекають на притулок”, художник Люк Філдс)

Робітники були не єдиними бездомними в Лондоні. Серед них зустрічалися бізнесмени-невдахи, жінки, що опустилися, а також безробітні. З ростом кількості безпритульних все більше містян вважало, що той факт, що так багато людей не мають належного притулку чи житла, може в наслідку загрожувати великими проблемами для міста. Щоб виправити ситуацію, лондонці створили благодійні організації. Один журнал писав про проблему бездомних у Лондоні та такі спроби її вирішення у 1900 році:

«Початок соціальної роботи можна побачити в дешевих притулках, розкиданих по всьому Лондону… Їх житло не розкішне. Але сьогодні, з тисячами лондонських бідняків, найгрубіший притулок – це притулок блаженства».

Вікторіанські “притулки блаженства” були кількох типів за рівнем комфорту. Армія порятунку однією з перших надала ці притулки та керувала ними. Спочатку вони називалися “Християнська місія у Східному Лондоні”. Назва підкреслювала мету забезпечити комфорт, допомогу та співчуття бездомним. Крім того, працівники Армії спасіння сподівалися, що таким чином зможуть долучити людей до християнства.

У цих притулках для бездомних пропонувались наступні варіанти “зручностей”:
1. Penny Sit-ups – за один пенні можна було просто сидіти на лавці в теплому приміщенні. Лягати на лавку або спати було заборонено.
2. Two Penny Hangovers – за два пенні можна було спати на спеціальній лавці, повиснувши на канаті.
3. Four Penny Coffins – за 4 пенні можна було спати у деревяному ящику з брезентовою “ковдрою”.

Розповідаємо детальніше про них.

Penny Sit-ups

Penny Sit-ups, або “сидіння за пенні” було найдешевшим варіантом ночівлі. За мінімальну оплату людина отримувала їжу і притулок, а також можливість сидіти на лавці всю ніч у теплій будівлі. Однак, не можна було лягати на лавку і спати – наглядачі ходили по залах, будячи тих, хто заснув.

Так виглядав притулок Penny Sit-ups – “посидіти за пенні”

“Сидіння за пенні” було кращим варіантом, ніж залишатися голодним і спати на холодній вулиці. Ось як описує свою ночівлю один з тих, хто постійно приходить у притулок:

«Мені тут дуже добре вночі, сидіння досить жорсткі, але трохи газет робить його набагато м’якшим. У нас тут часто бувають жінки і діти. Всі дуже добре поводяться, і рідко бувають сварки, тому що всі втомлені. Ми занадто сонливі, щоб сперечатися”.

Two Penny Hangovers

Якщо у людини було два пенні, вона могла дозволити собі кращий варіант ночівлі. Він дещо подібний до Penny Sit-ups, тобто передбачав їжу (зазвичай чай чи каву та трохи хліба), притулок та лавку, але, крім того, перед лавкою натягали мотузку, щоб бездомний міг схилитися на неї і спати. Хоча це напевно було трохи зручніше, ніж “сидіння за пенні”, людина все одно не могла лягти. Більше того, вранці, коли мотузку опускали, бездомний негайно повинен був залишити приміщення.

Притулок Two Penny Hangovers, у якому можна було спати на канаті
Притулок Two Penny Hangovers, у якому можна було спати на канаті

Притулок Two Penny Hangovers описав Чарльз Діккенс у «Записках Піквікського клубу»:

«Семе, будь ласка скажи, що це таке – мотузка за два пенні?» – поцікавився містер Піквік. – «Сер, — відповів містер Веллер, — це просто дешевий будинок, де ночівля коштує всього два пенси за ніч!» «Для чого перед лавкою ставлять мотузку?» — запитав містер Піквік. «Тут все очевидно. Щоранку о шостій годині вони відпускають мотузки з одного кінця, і усі бездомні падають на підлогу. Таким чином усі швидко прокидаються і йдуть геть».

Робітники сплять на канаті у Гамбургу, 1929 рік
Робітники сплять на канаті у Гамбургу, 1929 рік

Four Penny Coffins

Якщо безпритульна особа хотіла спати лежачи, потрібно було купити те, що називалося “труна за чотири копійки” (Four Penny Coffins). Причому і тут була градація – “труна за два пенні” передбачала лише ліжко, а за чотири пенні можна було отримати ще й їжу. Для ночівлі пропонувалися дерев’яні ящики, достатньо довгі, щоб можна біло витягнутися. Вони отримали свою назву Coffins (труна), через те, що ліжка мали форму труни. Спати в такій “труні” було тепліше, ніж на вулицях, і вони були набагато дешевшими, ніж сон на ліжках у Армії спасіння.

Притулок Four Penny Coffins - "труна за 4 пенні"
Притулок Four Penny Coffins – “труна за 4 пенні”

Ось як очевидець описує подібний притулок в 1872 році:

“Я увійшов у довгу вузьку кімнату, на підлозі якої стояли ряди предметів, що на перший погляд здавалися трунами. При більш детальному розгляді я виявив, що це були просто дерев’яні ящики, в яких спали бездомні. Цих нар налічувалося біля сорока, і вони були розміщені торцями до стін, залишаючи вільний прохід по центру кімнати. Вони не мали ні матраца, ні подушки – це була необхідність… як з точки зору чистоти, так і економічності».

Притулок Four Penny Coffins - "труна за 4 пенні"
Притулок Four Penny Coffins – “труна за 4 пенні”

Один продавець на ім’я Джон Фош у скрутний часу змушений був переночувати у Four Penny Coffins в 1891 році:

«Чотири пенси у притулку Армії порятунку – це ліжко у вигляді ящика та брезентова “ковдра”. Але досить тепло, у кімнаті працює опалення. О сьомій ночі ви заходите і отримуєте каву та трохи хліба. Виходячи о сьомій ранку, вам дають ще трохи кави та трохи більше хліба. Все це в сумі коштує чотири пенси – за такі гроші це дуже добре».

Притулок Four Penny Coffins - "труна за 4 пенні"
Притулок Four Penny Coffins – “труна за 4 пенні”

Незважаючи на притулок, тепло і безпеку у притулках, людей іноді знаходили мертвими. Наприклад, газетна стаття від 15 січня 1895 року повідомляла, що погано одягненого чоловіка знайшли мертвим у “труні” на Монетному дворі в Лондоні. Також повідомлялося про смерть 65-річної жінки на ім’я Енн Кліффорд. Її знайшли мертвою у “ліжку” в притулку Армії порятунку на Хенбері-стріт в районі Спіталфілдс. Справи розслідували і проводили судовий розгляд для встановлення винних осіб.

Зрештою, у випадку Найта, присяжні визнали, що Армія порятунку не винна, і що Найт помер від природних причин, спричинених старістю та ослабленням.

Хоча всі ці варіанти притулків не були ідеальними рішеннями, принаймні вони були спробою допомогти жебракам і іншим бездомним. Вони також утримували бездомних від крайнощів і, ймовірно, врятували деякі життя. Хіггс писала у своїй книзі, що Армія порятунку надавала притулки «бездоганно чистими», без вошей і клопів.

Фейки на цю тему

В інтернеті поширені наступні дві фотографії, які називають на різний лад – “однопенсовим притулком” та ін. Насправді це жодним чином не ті притулки, про які йшла мова вище. Очевидно, що люди, які висять на канаті, не можуть спати в такому положенні, тому що розслабившися під час сну вони неминуче впали б на підлогу. Хоча фото виглядає дуже достовірно і цілком правдоподібно, але це не історична фотографія, це фото акторів. Фотографія зроблена на знімальному майданчику фільму “Велике пограбування поїзда” (The Great Train Robbery), дія якого відбувалася у 1850-х роках, але знятий він був у 1972.

Фейк, який поширюють як Two Penny Hangovers

Зображення мему обрізане, насправді воно виглядає так:

Повна версія фотографії, яка часто поширюється як Two Penny Hangovers

Ця сцена займає лише близько трьох секунд фільму, і у фільмі немає контекстуального пояснення щодо чоловіків на мотузках. Персонаж, якого переслідують, біжить по коридорах і проходить через цю кімнату. Він проходить під мотузками і виходить. Чути звук хропіння. Дія відбувається посеред дня, а не вночі. Нижче наведено кольоровий кадр того, як ця сцена виглядає у фільмі.

Кадр з фільму The Great Train Robbery

Читайте також про те, чому у 20 сторіччі чоловіки перестали носити головні убори.

Якщо вам сподобалася стаття, поділіться нею у соціалках, цим ви нам дуже допоможете, і посприяєте популяризації україномовного ресурсу: