Англійська пітниця: невідома епідемія, причини якої нерозгадані до сьогодні

За часів середньовіччя хвороби були постійною загрозою для здоров’я людей, що спричинялися відсутністю гігієни та поганим розумінням природи хвороб. Безліч недугів, які спантеличували середньовічних лікарів, сьогодні добре вивчені, але одна з них залишається історичною та медичною загадкою – це англійська пітниця.

англійська пітниця

У 15-16 століттях загадкова епідемія прокотилася по всій Європі. Хвороба починалась із сильного ознобу, запаморочення й головного болю, а також сильного болю в шиї, плечах та кінцівках. Після трьох годин цієї стадії починалась гарячка та надсильний піт, жага, прискорення пульсу, марення, біль у серці. Жодних висипань на шкірі при цьому не було. Характерною ознакою хвороби була сильна сонливість, що часто передувала настанню смерті після виснажливого поту: вважалось, що якщо людині дати заснути, то вона вже не прокинеться. Одного разу перехворівши на англійську пітницю, людина не виробляла імунітет й могла померти від наступного нападу.

Найстрашнішим аспектом пітниці була швидкість, з якою вона вбивала. Більшість жертв помирали протягом 18 годин після появи перших симптомів. Лише ті, хто пережив перші 24 години, повністю одужували. Епідемія не чіпала немовлят чи маленьких дітей.

Англійська пітниця мала п’ять великих спалахів між 1485 роком і останнім задокументованим спалахом у 1551 році. Більш доброякісний варіант цієї ж хвороби, відомий як пікардійська пітниця, потім спалахнув на півночі Франції між 1718 і 1874 роками, але це була вже інша хвороба, оскільки, на відміну від англійської пітниці, супроводжувалась висипом. За цей час було зафіксовано майже двісті спалахів хвороби, але рівень смертності був значно нижчим.

Англійська пітниця мала, ймовірно, неанглійське походження та прийшла до Англії разом з династією Тюдорів. У серпні 1485 року Генрі Тюдор, граф Річмонд, який жив у Бретані, висадився в Уельсі, здобув перемогу в битві під Босвортом над Річардом III, вступив до Лондона і став королем Генріхом VII. З його військом, що складалось в основному з французьких та бретонських найманців, слідом прийшла хвороба. За два тижні між висадкою Генріха 7 серпня й битвою під Босвортом 22 серпня вона вже встигла проявитись. У Лондоні за місяць (вересень — жовтень) через неї померло кілька тисяч людей. Потім епідемія стихла.

Англійський хроніст Річард Графтон згадав англійську пітницю в 1485 році у своїй праці «Хроніка Графтона: або Історія Англії». Він зазначив, що загальне лікування хвороби полягає в тому, щоб негайно лягати при перших ознаках симптомів. Уражена особа повинна була залишатися абсолютно нерухомою протягом усього 24-годинного періоду хвороби, утримуючись від будь-якої твердої їжі та обмежуючи споживання води.

У 1507 та 1517 роках хвороба спалахнула знову в усій країні: в університетських Оксфорді й Кембриджі померла половина населення. Четвертий спалах почався у Лондоні в 1528 році і швидко поширився по всій Англії. Генріх VIII втік з Лондона, щоб запобігти зараженню хворобою, і переїжджав з однієї резиденції в іншу, сплячи щоночі в іншому ліжку. Потім хвороба з’явилася в Гамбурзі так само раптово, як і в Лондоні, і поширилася так швидко, що протягом декількох тижнів померло більше тисячі людей. Вона прокотилася по всій Європі, досягнувши Швейцарії, Данії, Швеції, Норвегії, Литви і Польщі. Востаннє хвороба з’явилася в 1551 році.

Особливістю хвороби було те, що вона вражала насамперед заможних і вищі верстви населення. Герцоги, єпископи, мери – всі ставали її жертвами. Найбільше постраждали монастирі, смертність серед духовенства була дуже високою. Хвороба зачепила навіть королівську родину. Можливо, що Анна Болейн, дружина короля Генріха VIII, перехворіла на цю хворобу і вижила. Загадкова смерть Артура Тюдора, старшого сина англійського короля Генріха VII, також була пов’язана з пітницею. Зв’язок хвороби з вищим класом і молодими чоловіками призвів до того, що вона отримала прізвисько Stoop Gallant – слово stoop означає “зігнутися, зсутулитися” що вказує на те, що горді люди були змушені «згорбитись» і відмовитися від свого гордого статусу.

Причини англійської пітниці досі залишаються невідомими. Сучасники (в тому числі Томас Мор) та найближчі нащадки пов’язували її з брудом та якимись шкідливими речовинами у природі. Іноді її ототожнюють з поворотним тифом, який розносять кліщі та воші, але джерела не згадують про характерні сліди укусів комах й подразнення, що при цьому виникає. Інші автори вважали, що хворобу спричинював хантавірус, що породжує відомі геморагічну гарячку з нирковим синдромом і хантавірусний легеневий синдром. Останній має деякі спільні клінічні ознаки з англійською пітницею, однак він рідко передається від людини до людини, й така ідентифікація також не є загальновизнаною. Є припущення, що це була особлива форма грипу, але у хворих не відзначали кашель, який притаманний грипу. Також існує думка, що це була особлива форма ентеровірусної інфекції, окремі відомі клінічні форми якої (епідемічна міалгія, триденна гарячка тощо) мають спільні клінічні риси з англійською пітницею, однак піт не описують при жодній формі ентеровірусної інфекції.

Інші гіпотези варіюються від харчового ботулізму, харчового отруєння, спричиненого грибком, до сибірської виразки. Зрештою, важко сказати, чим саме була англійська пітниця. Як і багато інших епідемій, вона зникла так само раптово, як і з’явилася, за винятком пари ізольованих випадків – один з них в Тівертоні, в 1644 році, забрав життя 443 осіб. Єдине захворювання, яке має хоч якусь схожість з пітницею – це вищезгадана пікардійська пітниця, або “військова лихоманка”, яка викликала численні спалахи в Німеччині, Бельгії, Австрії, Швейцарії та Італії у 18-19 століттях.

Спалахи хантавірусної інфекції в наш час зустрічаються відносно рідко. Під час Корейської війни (1950-1953 рр.) корейська геморагічна лихоманка, що охопила війська, була викликана хантавірусною інфекцією. Кожен десятий хворий помирав. Тоді вірус було виявлено вперше. Його назва походить від річки Хантань у Південній Кореї. З того часу було зафіксовано лише кілька випадків захворювання у світі.